Відродження через мистецтво: як Марія Мухаметдінова допомагає жінкам відкрити в собі талант

Я вірю в терапевтичну силу мистецтва. Коли я малюю, мій внутрішній стан гармонізується, з'являється ресурс долати щоденні проблеми.

Мені дуже важливо ділитись цією гармонією зі світом. Це стало можливо завдяки громадській організації "Літай", яка опікується родинами, де є діти з інвалідністю, а також родинами ВПО. Вже другий рік ми проводимо арт-терапевтичні зустрічі для матусь. Я дуже ретельно готую кожну зустріч, щоб наші матусі змогли відпочити від буденності, згадати, як і я колись, свої дитячі мрії, доторкнутися до фарб і створити свою власну живописну картину, навіть, якщо не тримали пензлика зі школи.

Мої заняття підходять всім, навіть тим, хто зовсім не вміє малювати. І я дуже пишаюся нашими учасницями: лише подивіться, які яскраві і натхненні роботи у них виходять! До речі, своїм пензликом я втручаюсь дуже мало - більше допомагаю порадами, підтримкою. Мені важливо, щоб ці жінки знову повірили в себе, щоб кожна на свої власні очі побачила, що вона талановита і неповторна, навіть якщо майже забула про це.

Сама я з дитинства мріяла малювати. І водночас тривалий час відкладала цю мрію, бо то займалася навчанням, то багато працювала, а потім багато часу присвячувала турботі про родину та дітей. Здавалось, життя не залишали часу на здійснення дитячої мрії.

Втілити мрію я наважилась лише в 2023 році. Тоді я стала регулярно займатись акварельним живописом

І тепер я точно знаю: ці дитячі мрії і є найважливішими в житті.

Останні 6 років мого життя були непростими. Найбільші випробування пов'язані з моїм молодшим сином: наша родина доклала надзусилля, щоб врятувати його життя, хоча було дуже непросто. Ми місяцями жили в лікарні, не раз повертались туди на реанімобілі після чергової виписки, шукали кращих лікарів, змінювали ліки. І нам вдалось врятувати життя Тимура... Але його здоров'я, на жаль, ми не врятували. Наслідком основної хронічної хвороби став аутизм.

Прилаштуватись до нового життя всім нам було важко. І лише, коли мій душевний біль перестав бути таким пекучим, в житті почали відкриватись нові сенси.

Я усвідомила, що змінити деякі речі - не в моїх силах. Але це не означає, що залишок життя треба прожити в депресії.

Останні непрості роки навчили мене деяким речам.

По-перше, не відкладати мрії і життя на потім.

По-друге, вчитись ніколи не пізно (так-так, навіть після 40 років)

По-третє, ніколи не можна здаватися. Навіть якщо щось не виходить з першого разу

Терапія мистецтвом врятувала мій світ, а я вірю, що вона може допомогти великій кількості жінок, які знаходяться в складних обставинах і переживають кризу